Номер DOI: http://doi.org/10.33209/2519-4348-2707-9627-2020-8-87

VB. – № 8, 2020. – С. 311-330.

Анотація

Стаття на основі українського законодавства і соціальних концепцій церков аналізує державні й церковні підходи до взаємин Держави і Церкви. Основна задача держави – гарантувати свободу совісті громадянам і забезпечити умови для функціонування релігійних організацій. Певну відповідальність перед державою і суспільством бере на себе і Церква. Стаття подає суть православного ставлення до влади, детально зупиняючись на соціальних концепціях православних церков. Особлива увага приділяється недавньому документу Вселенського патріархату «За життя світу». Посилаючись на практику державно-церковних відносин (ДЦВ) в Україні, автор вважає, що сторони (суб’єкти), будуючи партнерські стосунки, не завжди дотримуються правил партнерства між церквою і державою. Автор допускає можливість висувати взаємні вимоги церкви і держави, контекстуалізуючи свої потреби. При цьому Держава має позбутися залишків радянського контролю за діяльністю церкви, а Церква – перетворитися на рівноправного партнера держави, стати гідним суб’єктом ДЦВ.

Ключові слова: державно-церковні відносини (ДЦВ), держава, церква, моделі ДЦВ, партнерство, свобода церкви, Закон про свободу совісті, концепція ДЦВ.