Номер DOI: http://doi.org/10.33209/2519-4348-2707-9627-2022-10-126

VB. – № 10, 2022. – С. 265-288

Анотація

Три останні понтифікати – Іоана Павла ІІ (1978–2005), Бенедикта XVI (2005–2013) і Франциска (який розпочався 13 березня 2013 р.) позначені як конвергентними, так і дивергентними процесами в структурах Ватикану і в еклезіальному компендіумі Католицької Церкви. Понтифікат Іоана Павла ІІ став небувалою в історії Католицької Церкви подією аджорнаменто (оновлення, осучаснення). Понтифікат Бенедикта ХVI означений дослідниками-ватиканологами «болісним понтифікатом», який завершився зреченням цього папи від його продовження 28 лютого 2013 р. Бенедикт XVI залишив Франциску важкий, по суті, невпорядкований спадок. За бронзовою брамою Ватикану оголилися довготривалі компромати, які виявили на святому місці «гидоту спустіння». Йозеф Ратцінгер, перебуваючи в стінах Ватикану ще з 70-х років минулого століття на різних посадах, починаючи від префекта Конгрегації у справах віровчення, добре усвідомлював непривабливість ватиканських залаштунків і хиткість престолу намісника Святого Петра. Варто згадати «сильні слова» Бенедикта ХVІ на урочистій Літургії 25 квітня 2005 р. на початку його понтифікату: «Моліться за мене, щоб я не втік зі страху від вовків». Прецедент його зречення, безперечно, мав до цього молитовного заклику безпосередній стосунок. Під час Хресної дороги Бенедикт XVI пояснив, що він мав на увазі, говорячи про «бруд у Церкві» : «Навіть на Твоєму Господи пшеничному полі ми бачимо більше бур'янів, аніж пшениці. Такі забруднені одяг і обличчя Твоєї Церкви лякають нас. Але це ми забруднили їх! Це ми зраджуємо Тебе щоразу після наших великих заяв і жестів. Скільки ж бруду в Церкві, і навіть серед тих, хто в священстві повинен цілком належати тільки йому!». Найбільший «бруд» компромату Церкви, крім педофілії, боротьба з якою привела до відсторонення кілька десятків єпископів і сотні священників від церкви, це корупційний стан економічно-фінансових справ в Інституті релігійних справ (банківська структура Ватикану), а також опублікування в пресі секретних документів Святого Престолу, що стало, як зазначається «серйозним ударом» для Бенедикта XVІ. Атмосфера загальної недовіри ще більше поширилася в конгрегаціях перед конклавом. Бенедикт XVI під час останньої Служби на Попільну середу натякнув про це, коли наголосив на «важливості свідчення віри і християнського способу життя кожним із нас і нашими спільнотами для об'явлення обличчя Церкви, часто знівеченого. Я особливо роздумую над провинами проти єдності Церкви та розділення в церковному тілі». Ці та інші визнання Бенедикта XVI дають достатньо переконливих фактів для зрозуміння причин зречення цього понтифіка з Папського престолу й актуальності реформування церкви, розпочатого папою Франциском.

Ключові слова: Ватикан, Апостольська Столиця, Бенедикт XVI, компромати, Франциск, реформування, деклерикалізація, децентралізація, периферійна церква, теологія жінки, теологія молоді, Європейський Союз, східна політика, екологія.

Література:

1. L’Osservatore Romano. 2013. № 5.
2. L’Osservatore Romano. 2013. № 8–9.
3. L’Osservatore Romano. 2013. № 10.
4. L’Osservatore Romano. 2013. № 11.
5. L’Osservatore Romano. 2014. № 5.
6. L’Osservatore Romano. 2014. № 11.
7. L’Osservatore Romano. 2015. № 3–4.