Номер DOI: http://doi.org/10.33209/2519-4348-2707-9627-2021-9-98

VB. – № 9, 2021. – С. 129-151

Анотація

У статті здійснено спробу дослідити 250-річну історію Свято-Михайлівського храму села Несвіч Луцького району Волинської області, освяченого 21 листопада 1771 року. Постановою Ради міністрів УРСР від 23 березня 1956 року цей храм внесений до списку пам’ятників архітектури Волинської області1. Даний храм був важливим фактором духовного життя не лише місцевих парафіян, а й жителів окружних сіл, хуторів та колоній. Він завжди був діючим, ніколи не припиняв свого функціонування. Велика заслуга в цьому духовенства, яке служило ці століття вірою та правдою Господу, але разом з тим і проходило складні часи зі своїми парафіянами. Це війни, революції, епідемії, окупація ворогами наших територій. Випробування пройшли гідно як парафіяни, так і духовенство. Багато священників, що служили у Свято-Михайлівському храмі, у подальшому зробили блискучу кар’єру, були нагороджені орденами та медалями. Усі вони аж до Другої світової війни були вчителями Закону Божого в місцевому приходському фундушовому училищі, а згодом і в окружній семикласній школі. Особливо відзначилися на освітній ниві отці Олександр Родкевич та Тимофій Голдаєвич, які неодноразово отримували подяки за відмінні знання своїх учнів. З 1790 по 1936 роки всі священники місцевого храму були благочинними в різні періоди своєї кар’єри. Це свідчило про їхній авторитет та гарну освіту, порядність та високі моральні якості. Багато місцевих священників були щирими прихильниками українізації церкви, зокрема це Василь Дядіо, Олександр Волошинський, Олексій Гловацький, Андрій Нерода. У статті зроблена спроба дослідити майнові умови парафіяльного духовенства, земельні відносини, стосунки з представниками місцевої влади за часів перебування Волині в складі Російської імперії, Польщі, у роки окупації нацистами, у часи радянської влади та роки незалежності. Особлива увага звертається на процес українізації церкви та висвітлю- ється, за яких саме обставин це відбувалося. Цей процес був складним, але започатку- вався ще в 1921 році, коли в селі за підтримки настоятеля Василя Дядіо та його сім’ї було засновано відділення «Просвіти». За час служіння Олекандра Зуммера в 1930-их роках при активній підтримці псаломщика Андрія Федоренка почалася українізації церковного хору. Завершено цей процес було в 1942 році із створенням УАПЦ під керів- ництвом архієпископа Полікарпа Сікорського. Настоятелем у Несвічах тоді став Олексій Гловацький, якого згодом змінив Андрій Нерода. Після 1944 року процес украї- нізації на довгі роки зупинився, але навіть в часи панування в Україні РПЦ богослужіння у Свято-Михайлівському храмі велися українською і частково церковнослов’янською мовами. Будь-які спроби новоприбулих священників змінити цю ситуацію наштовху- валися на потужний опір несвічан. У статті досліджується спроба жителів села пере- йти в підпорядкування Київського патріархату в 1994 році та процес переходу в ПЦУ, який остаточно відбувся 18 березня 2019 року. У роботі використані архівні матері- али та спогади очевидців.

Ключові слова: православ’я, уніатство, Холмсько-Підляська духовна консисторія, місі- онерство, Варшавсько-Холмська єпархія, Тимофій Голдаєвич, Олександр Волошинський, Костянтин Война, УАПЦ, ПЦУ, РПЦ.

Література:

1. Борщевич В. Волинський пом’яник. Рівне, 2004. 408 с.

2. Волинські єпархіальні відомості 1886. № 20. С.554.

3. Волинські єпархіальні відомості. 1896. № 7. С. 280–281.

4. Волинські єпархіальні відомості 1891. №12. С. 246.

5. Волинські єпархіальні відомості 1900. № 27. С. 627–628.

6. Волинські єпархіальні відомості, 1906. № 9–10. С. 157–158.

7. Волинські єпархіальні відомості 1908. № 24. С. 348–349.

8. Волинські єпархіальні відомості 1916. № 37. С. 259.

9. Державний архів Волинської області. (далі –ДАВО). Ф.393. Оп. 2. Арк. 8

10. ДАВО. Ф. 35. Оп. 5. Спр. 251. Арк. 9.

11. ДАВО. Ф. 35. Оп. 5. Спр. 256. Арк. 112.

12. ДАВО. Ф. 35. Оп. 5. Спр. 250. Арк. 9

13. ДАВО. Ф. 35. Оп. 5. Спр. 254. Арк. 21.

14. ДАВО. Ф. 35.Оп. 5.Спр. 263. Арк. 108.

15. ДАВО. Ф. 35. Оп. 5. Спр. 261. Арк.104.

16. ДАВО. Ф. 35. Оп. 5.Спр. 208.Арк. 65.

17. ДАВО. Ф. 35. Оп.5. Спр. 374. Арк. 220.

18. ДАВО. Ф. 36. Оп. 13а. Спр. 482. Арк. 84.

19. ДАВО. Ф. 54. Оп. 1. Спр. 21. Арк. 1 зв.

20. ДАВО. Ф. 361. Оп.1. Спр. 1134. Арк.8.

21. ДАВО. Ф. 461. Оп.1. Спр.14а. Ст.12.

22. Державний архів Житомирської області (далі – ДАЖО). Ф.1. Оп.1. Спр. 43. Арк.3.

23. ДАЖО. Ф. Р-5013. Оп. 2. Спр. 1833. Арк. 127,134.

24. Державний архів Тернопільської області (далі ДАТО). Ф.148. Оп.8. Спр. 141. Арк. 84.

25. ДАТО. Ф. 148. Оп. 8. Спр. 141. Арк. 84 зв.

26. ДАТО. Ф.148. Оп. 8. Спр.257. Арк. 94.

27. ДАТО. Ф. 148. Оп.1. Спр. 407. Арк. 3,3зв.

28. ДАТО. Ф. 148. Оп. Спр. 407. Арк.15.

29. ДАТО. Ф. 148. Оп. 8. Спр. 811.Арк.14зв.

30. ДАТО. Ф. 148. Оп. 8. Спр. 811. Арк. 3,3зв

31. ДАТО. Ф. 148. Оп. 8. Спр.811. Арк. 17зв.

32. Жванко Л. Біженство першої світової війни в Україні. Документи і матеріали (1914–1918рр.). Харків ХНАМГ, 2010. С.164–165.

33. Теодорович Н. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Т. 2. Почаев. 1888. С. 438–440.

34. Центральний державний історичний архів Києва (далі – ЦДІАК). Ф. 26. Оп. 1. Арк. 42зв.– 423.

35.    Aftanazy R. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. T. 5.Wrocław. S.112