Номер DOI: http://doi.org/10.33209/2519-4348-2707-9627-2023-11-143

VB. – № 11, 2023. – С. 221-248

Анотація

Біографія останнього архієрея першого відродження Української Автокефальної Православної Церкви 1917-1930-х років архієпископа Йосипа Оксіюка, який прожив найдовше життя і буквально кілька місяців на дожив до проголошення відновлення Незалежності України 24 серпня 1991 року, залишається, напевно, найменш дослідженою, а ймовірні здогадки і чутки про долю владики помилками мандрують по енциклопедіях та довідниках. До появи цієї статті найрізноманітніші церковні енциклопедії та електронні довідники розходилися у версіях, щодо насамперед точного місця і навіть дати його смерті. Тому ми ставимо за мету з’ясувати та ввести в науковий обіг нововиявлені факти з життя владики Йосипа Оксіюка, з’ясувати, як репресивні органи СССР змогли перетворити одного з лідерів українського церковно-визвольного руху міжвоєнного періоду, одного з чільних лідерів та архієреїв УАПЦ перетворити на богослова, який обслуговував інтереси Російської Православної Церкви в совєцькій Україні, як совєцькій окупаційній владі вдалося на багато років змусити замовкнути людину, яка в 1990-ті роки могла стати лідером нового, себто третього відродження автокефалії Української Православної Церкви. Очевидно, що історія не знає умовного способу, тому завжди недоречно писати, а як могла б скластися доля Української Автокефальної Православної Церкви, якби її не знищували та не переслідували російсько-більшовицькі окупанти в 30-ті роки. Чи винен Йосип Оксіюк, що його доля склалася саме так, – судити не нам. Ми навіть не можемо уявити, через яке пекло сталінських тюрем та концтаборів довелося пройти архієпископу Йосипу Оксіюку та тисячам священнослужителів Церкви-мучениці – Української Автокефальної Православної Церкви. Чи правильно вчинив архієпископ Йосип Оксіюк, що не підтримав Третього відродження УАПЦ та пропозиції протоієрея Володимира Яреми очолити УАПЦ, – питання швидше риторичне. У 1990 році Йосипу Оксіюку вже було 96 років і очевидно, що заляканий совєцькими карателями і спецслужбами старець вже не мав ні фізичних, ні моральних сил на цей чин. Але навіть роки, проведені в сталінських концтаборах, не вбили у Йосипа Оксіюка любові до рідної української мови та рідної Української Православної Церкви. Він до кінця життя жив і творив з вірою в Христа та для користі Української Православної Церкви. Він залишив для нас великий масив богословських перекладів та статей, вінцем яких є переклад Нового Заповіту українською мовою. Нині на престолах усіх храмів Православної Церкви України лежить Євангеліє у перекладі архієпископа Йосипа Оксіюка та Патріарха Філарета (Денисенка), яке священнослужителі використовують під час богослужінь.

Ключові слова: Йосип Оксіюк, перекадач, богослов, Українська Автокефальна Православна Церква, УАПЦ, біографія, архієрей, переклад Нового Заповіту, єпископ Кам’янець-Подільський, архієпископ Лубенський, архієпископ Полтавський, Православний вісник, Журнал Московської Патріархату

Література:

1. Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа. К.: Видання Екзарха всієї України Митрополита Київського і Галицького, 1988.

1. Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861–1996). Львів: «Каменяр»,1996. 568 с.

1. Бурко Д., протопресвітер. Українська Православна Церква вічне джерело життя. Саут-Бавнд-Брук, Нью-Джерсі: Видавничий фонд владики Мстислава, митрополита УАПЦ в Діяспорі, 1988. 395 с.

1. Бухарєва І. В., Даниленко В. М., Окіпнюк В. М., Преловська І. М. Репресовані діячі Української Автокефальної Православної Церкви (1921–1939): біографічний довідник. К.: Смолоскип, 2011. 182 с.

1. ГДА СБУ. Ф. 6. Спр. 67098-ФП. Т. 46.

1. Другий Всеукраїнський Православний Церковний Собор УАПЦ 17–30 жовтня 1927 року: Документи і матеріали / Ред. кол.: В. А. Смолій (співголова), П. С. Сохань (співголова), С. І. Білокінь, В. М. Даниленко, С. А. Кокін, О. О. Маврін (відп. секр.), Н. В. Маковська, Н. І. Миронець, І. М. Преловська; Упорядн.: С. І. Білокінь, І. М. Преловська, І. М. Старовойтенко. НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського; Інститут історії України, Центр культурологічних студій. К., 2007. 698 с.

1. Єфремов С. Щоденники. 1923–1929. К.: ЗАТ «Газета РАДА», 1997. 848 с.

1. Звід пам’яток історії та культури України: Енциклопедичне видання: У 28 т. Кн. 1: Київ. Ч. 1: А – Л / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. К.: Голов. ред. Зводу пам’яток історії та культури при вид-ві "Українська Енциклопедія" ім. М. П. Бажана, 1999. 608 с.

1. Зінченко А. Життя і служіння Митрополита Василя Липківського. Київ: Дуліби, 2017. 335 с.

1. Йосип Оксіюк – єпископ УАПЦ, який дожив до розвалу СРСР і відмовився очолити відроджену Українську Церкву. URL: https://novynarnia.com/2022/05/03/josyp-oksiyuk/.

11. Лист Ритуальної служби Спеціалізоване комунальне підприємство «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) до Директора Українського Інституту національної пам’яті А.Е. Дробовича від 28.07.2021 № 1245.

12. Листи В. Липківського до М. Борецького. Релігійне життя Поділля: Минуле і сучасне. Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції 18 вересня 2008 р. Вінниця, 2008. Лист від 15 червня 1922 р.

13. Мартирологія Українських Церков: У 4 т. Т.1. Українська Православна Церква. Документи, матеріали, християнський самвидав України / Упоряд. і ред. О. Зінкевич, О. Воронин. Торонто, Балтимор: Українське видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1987. 1207 с. 

14. Митрополит Василь Липківський Історія Української Православної Церкви. Розділ VII: Відродження Української Церкви. Митрополит Василь Липківський (1864–1937). Вибрані твори. Том 4 / Упоряд. І. М. Преловська, І. В. Яворська. К.: Укр. Пропілеї, 2018. 379 с.

15. Митрополит Василь Липківський (1864–1937). Вибрані твори. Том 6 / Упоряд. І. М. Преловська, І. В. Яворська. К.: Укр. Пропілеї, 2018. 465 с.

16. Моренець В.І. Церковно-визвольний рух на Чернігівщині в 1920-х роках. Видавець ПП «Медобори-2006», 2016.

17. Ніколаєнко С.М., Якубенко Б.Є., Григорюк І.П., Лакида П.І. Історія кафедри ботаніки Національного університету біоресурсів і природокористування України (1898–2018 рр.). Київ: Ліра-К, 2018.

18. Оксиюк И. Ф. Уния. Исторический очерк. К.: Издание Украинской Православной Церкви, 1990. 39 с.

19. Преловська І. М. Документальна спадщина митрополита УАПЦ Василя Липківського. Митрополит Василь Липківський (1864–1937). Вибрані твори. Том 3 / Упоряд. І. М. Преловська, І. В. Яворська. К.: Укр. Пропілеї, 2018. 305 с.

20. Преловська І. М. Судово-слідчі документи НКВС УСРР 1920-1930-х рр. на митрополита Василя Липківського та пропам’ятні матеріали щодо вшанування його пам’яті в Україні та за кордоном. Митрополит Василь Липківський (1864–1937). Вибрані твори. Том 6 / Упоряд. І. М. Преловська, І. В. Яворська. К.: Укр. Пропілеї, 2018. 465 с.

21. Преловська І. Усунення митрополита Василя Липківського від церковного служіння: передумови і наслідки. Служіння і спадщина Митрополита Василя Липківського: матеріали всеукраїнської наукової конференції. Київ, 17 листопада 2007 р. К., 2008.

22. Протоирей Ростислав Ярема. Львовский Церковний Собор 1946 года в свете торжества Православия в Западной Украине. К.: КИТ, 2011. С. 71–73.

23. Скоропадський А., Ковальов А. "На пропозицію очолити Церкву відповів: "Дайте мені спокійно померти". Журнал «Країна». 2022. №11 (614). С. 47–50.

24. Український Православний Календар на 1934 рік. 10-й рік видання. Варшава: Синодальна друкарня, 1934.

25. ЦДАВО України. Ф. 3635. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 50 зв.

26. Ю. В. Данилець. Макарій. Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=60654

27. Явдась М., протоієрей Українська Автокефальна Православна Церква 1921–1936. Мюнхен-Інгольштдт, 1956. С. 59.