DOI: http://doi.org/10.33209/2519-4348-2707-9627-2025-13-168

Волинський благовісник. № 13. 2025. С. 47-72.

Анотація

Стаття присвячена розкриттю тріадологічного догмату через аналіз еволюції концепції Логосу в ранньохристиянському богослів’ї та осмислення впливу аріанської полеміки IV століття на формування православного вчення про Пресвяту Трійцю. Актуальність дослідження була зумовлена тим, що аріанська суперечка виявилася однією з найбільш опрацьованих, але водночас не до кінця інтерпретованих проблем патристики: нові текстологічні відкриття, критичні видання джерел і переосмислення ролі аріанства у формуванні нікейського консенсусу постійно вносять корективи у наукову дискусію. Додаткового значення темі надає те, що термін «єдиносущний» (ὁμοούσιος) й дотепер залишається одним із ключових аспектів міжконфесійного богословського діалогу. У статті було простежено генезу поняття Логосу від античних філософських витоків (Геракліт, Платон, стоїцизм) через юдейсько-еллінську традицію (Філон Олександрійський) до ранньохристиянської апологетики (Юстин Мученик, Феофіл Антіохійський) та богослів’я Тертулліана й Орігена, у яких було окреслено тріадологічний вимір ранньохристиянського богослів’я. Окрему увагу було приділено постаті олександрійського пресвітера Арія: проаналізовано його життєвий шлях, богословську систему, джерельну базу вчення («Талія», листи до Євсевія Нікомидійського та свт. Олександра Олександрійського), а також вплив антіохійської богословсько-екзегетичної школи (св. мч. Лукіана) на формування його поглядів. Було розглянуто перебіг полеміки між аріанською течією та її церковними опонентами, роль свт. Олександра Олександрійського в захисті православного вчення, передумови скликання та богословське значення Першого Нікейського Собору 325 р., зокрема утвердження терміна «єдиносущний» у церковній свідомості. Автор показав, що аріанська полеміка, виявивши концептуальну й термінологічну обмеженість раннього християнського богослів’я, стала потужним каталізатором вироблення точних догматичних формулювань, які лягли в основу всього подальшого тріадологічного вчення Церкви. Перспективи подальших досліджень пов’язані з детальнішим аналізом рецепції нікейського віровизначення у подальшій патристичній традиції.

Ключові слова: Арій, Трійця, Логос, аріанська полеміка, антична філософія, субординаціонізм, єдиносущний, Нікейський Собор, богослів’я, тріадологічний догмат.

Література:

1. Arianism: Roman heresy and barbarian creed (G. M. Berndt & R. Steinacher, Eds.). (2014). Burlington.
2. Artemi E. (2019). The ‘Logos’ in the teaching of Marcellus of Ancyra and Sabellius. Volynskyi Blahovisnyk, 7, 99–121.
3. Vakula O. (2009). Lohos i Dukh u khrystyianskykh avtoriv II stolittia: problema poserednytsva. Naukovi zapysky Ukrainskoho katolytskoho universytetu. Seriia: Bohoslovia, 1, 45–71 [in Ukrainian].
4. Vasyliv P. (2009). Pershyi Nikeiskyi sobor. Istorychni peredumovy ta yoho bohoslovsko-filosofskyi kontekst. Pravyla Ottsiv Pershoho Nikeisokoho Soboru: monograph. Lviv [in Ukrainian].
5. Delcogliano M. (2018). How did Arius learn from Asterius? On the relationship between the Thalia and the Syntagmation. Journal of Ecclesiastical History, 69(3), 478–497.
6. Gazik P. (2008). Early-Christian transformation of the Greek Logos in the philosophy of Justin Martyr. Filozofia, 63(2), 169–173.
7. Gerber S. (2001). Calixt von Rom und der monarchianische Streit. Zeitschrift für antikes Christentum, 5, 213–239 [in German].
8. Goodenough E. (1923). The theology of Justin Martyr. Jena.
9. Zavhorodnii Yu. (1998). Boh u «Frahmentakh» Heraklita. In V. S. Horskyi (Ed.), Mahisterium. Vyp. 1: Istorychno-filosofski studii (pp. 92–95). Kyiv [in Ukrainian].
10. Halapsis A. (2020). Man and Logos: Heraclitus’ secret. Anthropological Measurements of Philosophical Research, 17, 119–130.
11. Hanson R. (2005). The search for the Christian doctrine of God: The Arian controversy 318–381 AD. London.
12. Harnack A. (1897). History of dogma (Vol. 3, N. Buchanan, Trans.). Boston.
13. Kamesar A. (2004). The Logos Endiathetos and the Logos Prophorikos in allegorical interpretation: Philo and the D-Scholia to the Iliad. Greek, Roman, and Byzantine Studies, 44, 163–181.
14. Kelly J. (1988). Poczatki doktryny chrzescijanskiej (J. Mrukówna, Trans.; E. Stanula, Ed.). Warsaw [in Polish].
15. Litfin M. (2019). Tertullian on the Trinity. Perichoresis, 17(1), 81–98.
16. McRoy A. (2008). The theology of Arius. Foundations, 59, 17–28.
17. Neale J. (1847). A history of the Holy Eastern Church: The Patriarchate of Alexandria (Vol. 1). London.
18. Nicolaides N. (1994). The Christology of saint Epiphanius of Cyprus according to his work Angyrotos (Doctoral dissertation). Durham University.
19. Parsons S. (2014). Very early Trinitarian expressions. Tyndale Bulletin, 65(1), 141–152.
20. Philo of Alexandria. (1932). Who is the heir of divine things. In F. H. Colson & G. H. Whitaker (Trans.), Philo (Vol. 4, pp. 270–447). Cambridge.
21. Pospíšil C. (2007). Nové pohledy na problematiku přednicejských trinitárních herezí. Studia Theologica, 9(1), 20–41 [in Czech].
22. Soloviova A. (n.d.). Heraklit iz Efesa. Velyka ukrainska entsyklopediia. Retrieved from https://vue.gov.ua/Геракліт_із_Ефеса [in Ukrainian].
23. Schaff Ph. (1922). History of the Christian Church: Vol. II. Ante-Nicene Christianity A.D. 100–325. New York.
24. Studer B. (1993). Trinity and Incarnation: The faith of the early Church (M. Westerhoff, Trans.; A. Louth, Ed.). Collegeville.
25. Synaxarium: The book of the Saints of the Ethiopian Orthodox Tewahedo Church (E. A. Wallis Budge, Trans.). (n.d.). Garland.
26. The history of heresies, and their refutation (Vol. 2). (1847). Dublin.
27. Williams R. (2002). Arius: Heresy and tradition. Grand Rapids.