DOI: http://doi.org/10.33209/2519-4348-2707-9627-2025-13-171

Волинський благовісник. № 13. 2025. С. 101-118.

Анотація

XIV століття для Київської митрополії було сповнене неймовірною динамікою змін як церковно-адміністративного характеру, так і геополітичних чинників впливу на церковне буття. Київська митрополія залишалися за назвою київською, а основні гравці на тогочасній політичній мапі прагнули заволодіти спадщиною влади митрополичого статусу через розміщення першосвятительського осередку самого митрополита. Уперше це вдалося суздальським князям, а найкраще та послідовно – московським. Навпроти, володарі Королівства Русі та Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського регулярно терпіли невдачу, незважаючи на те, що час від часу Константинопольська патріархія затверджувала саме їхні ставлеників. Це створювало постійну напругу між стосунками володарів сусідніх державних утворень. Із досі чітко не визначених дослідниками причин та міркувань Вселенський патріарх категорично відмовлявся констатувати реальний стан справ, надаючи москві окремого митрополита, а титул Київського залишаючи законним правонаступникам. Невизначеність ситуації з часом не вирішувалася, а навпаки, лише загострювалася. Отже, на початку XIV сторіччя положення справ досягло своєї кульмінації, навіть ідучи всупереч церковним правилам Кодексу канонічного права. Великий князь Вітовт двічі терплячи поразку в Константинополі, не отримавши окремого від московського князя митрополита для власних володінь, вдався до радикальних дій. Проведення двох підготовчих соборів, направлення делегації до Вселенського патріарха свідчили, що сам князь та місцеві єпископи були рішуче налаштовані лише на відокремлення від московського церковно-адміністративного впливу. Розрив же із Вселенською патріархією не ставився за мету, як це можна побачити із самих діянь собору в Новогрудку 15 листопада 1415 року. Швидше за все, був розрахунок на те, що Вселенський патріарх проявить пастирську мудрість та дипломатичну далекоглядність. За думкою учасників собору, найбільша перешкода походила не від патріархії, а від імператорського двору, який був «задобрений» великими грошовими принесеннями з москви. Також ситуація ускладнювалася родинними стосунками між сином Візантійського імператора Мануїла Іваном та дочкою великого князя московського Василя Дмитровича Анною.

Неповторність ситуації полягала в тому, що, з одного боку, були явно порушені загальноприйняті канонічні процедури відокремлення окремого церковно-адміністративного округу та поставлення нового митрополита, а з іншого боку, – у практику Київської митрополії яскраво повернувся інститут соборності, який і є наріжним принципом канонічного устрою Православної Церкви.

Окремої уваги заслуговує непересічна постать самого новопоставленого митрополита Києво-Литовського Григорія Цамблака. Будучи болгарином за походженням та племінником попереднього митрополита Київського та всієї Русі Кипріана, маючи багатий досвід служіння в різних помісних церквах, він зміг стати уособленням прагнення української традиції до власної ідентичності, не зраджуючи вірності Православ’ю на догоду політичній кон’юнктурі.

Ключові слова: Литовська митрополія, Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське, князь Вітовт, митрополит Григорій Цамблак, соборність, Константинопольський патріарх, імператор Східної Римської імперії.

Література:

1. Bulgakov M. (1995). History of the Russian Church. Moskva [In Russian].

2. Vlasovskyi I. (1998). A sketch of the history of the Ukrainian Orthodox Church: In 4 volumes. Kyiv [In Ukrainian].

3. Harvard Library of Ancient Ukrainian Literature (2013). Hustynskyi Litopys. Harvard.

4. Golubinskii E. (1900). History of the Russian Church. Moskva [In Russian].

5. Gramota konstantynopolskoho patriarkha Iosyfa II k mitropolitu Fotiiu o Hryhorii Tsamblaku. (1880). Sankt-Peterburg [In Russian].

6. Gramota polskoho korolia Kazymyra k patriarkhu Filofeiu (1880). Sankt-Peterburg [In Russian].

7. Hrushevskyi M. (1905). History of Ukraine-Rus. Lviv [In Ukrainian].

8. Knyha Pravyl Sviatykh Apostoliv, Vselenskykh i Pomisnykh Soboriv, i Sviatykh Ottsiv. (2008).  Kyiv [In Ukrainian].

9. Litopys ruskyi. (1989).  Kyiv [In Ukrainian].

10. Lototskyi O. (1938). Autocephaly: a brief history of autocephalous churches. Varshava [In Ukrainian].

11. Lototskyi O. (1931). Ukrainian sources of church law. Varshava [In Ukrainian].

12. Matseliuk I. (2015). Sources of church law during the Ukrainian Middle Ages. Kyiv [In Ukrainian].

13. Dymytrii (Rudiuk). (2022). Metropolitan of Kyiv and All Rus’ Grigory Tsamblak (1414–1419). Kyiv [In Ukrainian].

14. Okruzhnaia gramota Litovskoho velikaho kniazia Aleksandra-Vitovta. (1846). Sankt-Peterburg [In Russian].

15. Okruzhnoe poslanie mitropolita Fotiia. (1880).  Sankt-Peterburg [In Russian].

16. Poslanie litovskikh episkopov mitropolitu Fotiu. (1880). Sankt-Peterburg [In Russian].

17. Polnoe sobranie russkikh letopisei. (1897). Sankt-Peterburg [In Russian].

18. Pamiatniki drevne-russkogo kanonicheskogo prava. (1880).  Sankt-Peterburg [In Russian].

19. Sobornaia gramota Litovskikh episkopov. (1846). Sankt-Peterburg [In Russian].

20. Miklosich F., Müller J. (1860). Acta patriarchatus Constantinopoliensis. Vindobonae.

21. Danilovich I. (1827). Latopisiec Litwy i Kronika Ruska. Wilno [In Polish].

22. Miklosich F., Müller J. (1860). Litterae Casimiri regis Lachiae ad patriarcham de metropolita Galitzae. Vindobonae.