Номер DOI: http://doi.org/10.33209/2519-4348-2707-9627-2022-10-118

VB. – № 10, 2022. – С. 137-148

Анотація

Проголошення статусу автокефалії Православної Церкви України шляхом надання Томосу від Церкви-матері Константинопольської Патріархії 6 січня 2019 року стало апогеєм багатовікової історії церковної самобутності в межах давньої Київської митрополії. На жаль, не всі сторінки непростої та багатогранної церковної історії Української Православної Церкви достеменно та всебічно розкрито на належному науковому рівні. Окрім спільних труднощів наявності оригіналів джерельних документів, чітко прослідковується упередженість, тенденційність, а часом, і навмисне спотворення у дослідженнях існуючих пам’яток. Поясненням даної ситуації служить простий факт – відсутність повноцінної самостійності цивільно-адміністративної влади українського походження. За таких обставин, представники Східних, чи Західних центрів володіння нашими землями намагались інтерпретувати історичні надбання української церкви в світлі власної імперської гегемонії. Не даремно, президент російської федерації перед повномасштабним військовим вторгненням 24 лютого 2022 року звернувся саме до історичних наративів виправдання своєї агресії. Одним з найбільш оригінальних, динамічних, яскравих та, подекуди, драматичних періодів нашої церковної історіє є саме XIV століття. Цьому сприяла стрімкість зміни кордонів князівств та поява нових гравців на геополітичній мапі Центрально-Східної Європи. Відсутність політичної стабільності та зміна центру фокусування цивільної влади природно відображалася у церковному житті Православної Церкви Київської митрополії, в тому числі у інституційних формах канонічно-правового статусу. З втратою Києва положення політичної та військової домінанти, резиденція київських митрополитів перемістилася спочатку до міста Володимира-на-Клязьмі, а згодом до Москви. Відтак, першоієрарх Київської митрополії і локально, і ментально був віддалений від своєї пастви. За таких обставин, місцеві князі Королівства Русі боролися за церковну самостійність Галицької митрополії, а литовські правителі – за канонічний статус окремої Литовської митрополії. У даному дослідженні на основі існуючих джерел та історичних пам’яток розкрито спроби здобути самостійність Литовської митрополії як окремого церковного юрисдикційного округу, а також розглянуто сукупність факторів геополітичного походження, що мотивували зазначені прагнення очільників Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. Дане дослідження пропонуємо розділити на два розділи. В першій частині розглянемо передумови церковного та геополітичного походження для відкриття окремо церковно-адміністративного митрополичого округу, а також канонічні колізії другого етапу буття Литовської митрополії.

Ключові слова: Литовська митрополія, Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське, Константинопольський патріарх, спадщина Київської митрополії, церковно-адміністративний устрій.

Література:

1. Балох В.О. Візантистика: курс лекцій. Чернівці: Книги –ХХІ, 2006. 606 с.

2. Бибиков М.В. Byzantinorossica: Свод византийских свидетельств о Руси. М., 2004. 736 с.

3. Булгаков Макарий, митр. История Русской Церкви: В 9 т. М.: Изд. Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1995. Т. 3. 702 с.

4. Вакін Володимир, прот. Державний компонент та цивільні кордони у визначені меж та устрою церковно-адміністративної юрисдикції на прикладі Галицької митрополії XIV ст. Волинський благовісник: богословсько-історичний науковий журнал ВПБА / ред. кол.: прот. Володимир Вакін (голов. ред) [та ін.]. Луцьк, 2020. № 8. С. 103-116.

5. Вейсман А. Д. Греческо-русскій словарь. СПб: Изданіе автора, 1899. 1370 с.  

6. Власовський І., проф. Нарис історії Української Православної Церкви: В 4 т. К.: Вид. УПЦ Київського Патріархату, 1998. Т. 1. 294 с.

7. Войтович Л.В., Домановський А.М., Козак Н.Б., Лильо І.М., Мельник М.М., Сорочан С.Б., Файда О.В. Історія Візантії. Вступ до Візантистики. Львів: Видавництво «Апріорі», 2011. 880 с.

8. Голубинский Е., проф. История Русской Церкви. М.: Университетская типография, 1900. Т. 2. 919 с.

9. Грамота императора Іоанна Кантакузина къ митрополиту Феогносту, объ отмене состоявшагося при патріархе Іоанне постановленія, коимъ часть русскихъ епархій отделялась для галицкой митрополіи (1347 г. въ сентябре, № 4). РИБ. СПб.: Типографія Императорской Академіи Наукъ, 1880. Т. 6. Ч. І.: Памятники древне-русскаго каноничнаго права (ХI-XV в.). С. 21–26 (2).

10. Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 3. Львів, 1905. 588 с.

11. Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 5. Львів, 1905. 688 с.

12. Ісаєвич Я. Митрополія та єпископії. Історія української культури: У 5 т. К., 2001. Т.2. С. 227–230.

13. Книга Правил Святих Апостолів, Вселенських і Помісних Соборів, і Святих Отців. Пер. Чокалюка С. М. К.: Вид. Преса України, 2008. 367 с.

14. Кричевский Б. Митрополичья власть в средневековой Руси (IV век). СПб.: Искусство, 2003. 263 с. 

15. Літопис руський / за іпат. списком пер. Л. Махновець; [відп. ред. О. В. Мишанич]. Київ: Дніпро, 1989. ХІV, 590.

16. Лотоцький О., проф. Українські джерела церковного права. Варшава, 1931. 318 с. 

17. Магочій П.-Р. Україна: історія її земель та народів. Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2012. – 794 с.

18. Мацелюк І. Джерела церковного права за доби українського середньовіччя. К.: Талкомм, 2015. 291 с.

19. Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов. В.С. Історія України. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. 576 с.

20. Павлов. А., проф. О начале Галицкой и Литовской митрополий и о первых тамошних митрополитах по византийским документальным источникам XIV века. М. : Унив. тип., 1894. 40 с.

21. Постановленіе патріарха Исидора и его синода, подтверждающее царскій хрисовулъ о присоединеніи галицкой митрополіи къ кіевской (1347 г. въ сентябре, №7). РИБ. СПб.: Типографія Императорской Академіи Наукъ, 1880. Т. 6. Ч. І.: Памятники древне-русскаго каноничнаго права (ХI-XV в.). С. 34–40 (2).

22. РИБ. СПб.: Типографія Императорской Академіи Наукъ, 1880. Т. 6. Ч. І.: Памятники древне-русскаго каноничнаго права (ХI-XV в.). 930(1) + 315(2) + 70(3) с.

23. Скочиляс І. Я. Галицька митрополія XIV – першої половини XV століть: особливості еклезіального, правового та суспільного статусу. Княжа доба: історія і культура. 2011. Вип. 4. С. 246–279.

24. Христовулъ императора Іоанна Кантакузина о присоединеніи галицкой митрополіи къ кіевской (1347 г. въ августе, № 3.). РИБ. СПб.: Типографія Императорской Академіи Наукъ, 1880. Т. 6. Ч. І.: Памятники древне-русскаго каноничнаго права (ХI–XV в.). С. 14–20 (2).

25.    Acta patriarchatus Constantinopoliensis. Ed. F. Miklosich et J. Müller. Vindobonae, 1860. T. 1. 607.

26.    Acta patriarchatus Constantinopoliensis. Ed. F. Miklosich et J. Müller. Vindobonae, 1862. T. 2. 608.

27.    Geizer H., Beiträge zur russischen Kirchengeschichte aus griechischen Quellen. Zeitschrift für Kirchengeschichte, XIII, 1892, Bd. 13.

28.    Geizer H., Ungedruckte und ungenügend veröffentlichte Texte der Notitiae episcopatum. München, Akademie der Wissenschaften, Hist., l, Abhandlungen, XXI, 1900, Bd. III, ABTH.

29.     Synodus archiepiscopo messenes confert metropolit Arcadiopoleos per audiunctionem. XXXIX. Acta patriarchatus Constantinopoliensis. Ed. F. Miklosich et J. Müller. Vindobonae, 1860. T. 1. P. 71–73.

30.    Synodus committit metropolitae Cassareensi curam variorum ecclesiarum orientis per adiunctionem. LXV. Acta patriarchatus Constantinopoliensis. Ed. F. Miklosich et J. Müller. Vindobonae, 1860. T. 1. P. 143–144.

31.    Synodus confirmat mandatum imperatoris, quo metropolitae Serrorum subiicitur episcopatus Nicopoleos. LXVII. Acta patriarchatus Constantinopoliensis. Ed. F. Miklosich et J. Müller. Vindobonae, 1860. T. 1. P. 146–148.

32.    Synodus statuit, ut Vladimiriae sit sedes metropolitas Kioviae et totius Russiae. CLVIII. Acta patriarchatus Constantinopoliensis. Ed. F. Miklosich et J. Müller. Vindobonae, 1860. T. 1. P. 351–353.

33.    Regel W. Analecta Byzantino-Russica. Petropoli; Lipsiae, 1891. 153.

34.    Patriarcha monet episcoput Novogradii, ut quendam Theodoritum excommunicatum habeat. CLVII. Acta patriarchatus Constantinopoliensis. Ed. F. Miklosich et J. Müller. Vindobonae, 1860. T. 1. P. 350–351.

35.    Σύνταγμα των Θείων και Ιερών Κανόνων των τε Αγίων και Πανευφήμων Αποστόλων και των Ιερών Οικουμενικών και Τοπικών Συνόδων, και των κατά μέρος Αγίων Πατέρων, εκδοθέν συν πλείσταις άλλαις την εκκλησιαστικήν κατάστασιν διεπούσαις διατάξεσι, μετά των Αρχαίων Εξηγητών και διαφόρων αναγνωσμάτων: Τόμος Πέμπτος / υπό Γ. A. Ράλλη και Μ. Ποτλή. Aθήνησιν, 1855. 638 σ

36. Русина О.В. Велике Князівство Литовське. Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. К.: В-во "Наукова думка", 2003. 688 с.: іл. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Velyke_Kniazivstvo_Lytovske