Номер DOI: http://doi.org/10.33209/2519-4348-2707-9627-2021-9-99

VB. – № 9, 2021. – С. 169-181

Анотація

У даній статті йтиметься про поняття міллету1, його види та історію розвитку. Важливою сторінкою всесвітньої історії є історія Османської імперії, яка завойовувала нові землі. З історії ми знаємо, що провідною релігією в османів був іслам. На Близькому Сході, відомому своєю поліетнічністю і поліконфесійність, часто виникають гострі конфлікти на національному і релігійному грунті. Розроблені моделі та методи вирішення конфліктів іноді виправдовують поставлені перед собою завдання, а іноді не дають ніяких результатів. З огляду на сформовану політичну ситуацію, для більш продуктивної розробки моделей потрібно вивчати системи, які застосовувалися при управлінні багатонаціональним і багатоконфесійним регіоном в історичній ретроспективі. Християнство дуже часто потерпало від того, що турки захоплювали землі, адже, захоплюючи нові території, вони насаджували там свою віру, а християн змушували відрікатися від своєї віри. Водночас до сьогодні існують різні, інколи навіть протилежні оцінки щодо передумов, характеру та еволюції системи міллетів як основи османської імперської структури. Останнім часом з’явилися нові підходи в дослідженні еволюції османської державності і міжконфесійних відносин, сутності режиму капітуляцій та системи міллетів, як найбільш оригінальної особливості османської адміністративно-політичної структури. Етнічна та соціокультурна інтеграція народів, що населяли Османську імперію, відбувалася в декілька етапів: власне приєднання (у вигляді завоювання), тобто встановлення османського підданства; поступова інкорпорація в структуру держави; нарешті, фрагментарна асиміляція, яка з часом все більше активізувалася. Звичайно, ці процеси відображалися на певних тенденціях розвитку держави Османідів. Формування османської релігійної політики значною мірою залежало від низки чинників: включення до складу імпе- рії різних країн і народів, які на період турецького завоювання знаходилися на різних рівнях соціально-економічного і культурного розвитку, мали іншу конфесійну прина- лежність; вплив на розбудову міжконфесійних відносин та османський релігійний курс настанов ісламу, сформованих Пророком Мухаммедом у Конституції Медини, у тек- сті Корану та принципах шаріату.

Ключові слова: міллет, Візантія, Османська імперія, християнство, іслам, султан, Константинополь.

Література:

1. Besjedina N., Avtonomni religijno-politychni utvorennja inshovirciv u skladi Osmans’koi’ imperii’: vizantijs’kyj millet. URL: www. dspace.pnpu.edu.ua [in Ukrainian].
2. Gudvyn Dzh. (2012). Velychye y krah Osmanskoj ymperyy. Vlastytely beskrajnyh  goryzontov. M.: Azbuka-Attykus; Kolybry [in Russian].
3. Yvanov N.A. (1992). Systema mylletov v arabskyh stranah XVI – XVII st. Vostok. № 6 [in Russian].
4. Ystoryja Vostoka. (2000). T. III. Vostok na rubezhe srednevekov’ja y novogo vremeny. XVI – XVIII vv. M.: Yzdatel’skaja fyrma «Vostochnaja lyteratura» RAN [in Russian].
5. Kobyshhanov T. Ju. (2005). Mezhdu Kanunom y Sharyatom: relygyoznaja polytyka osmanskyh vlastej v syryjskyh provyncyjah v XVI – 29 nachale XIX v. Vestnyk Mosk. un-ta. Ser. 13. Vostokovedenye. №4 [in Russian].
6. Koran. (2003). Per. E.R. Kulyeva. M.: OOO «Yzdatel’ Ezhaev A.K.».
7. Kryms’kyj A. (1996). Istorija Turechchyny / 2-e vydannja. Kyi’v-L’viv: Olir [in Ukrainian]. 
8. Lozynskyj C. G. (1986). Ystoryja papstva. M.: Yzdatel’stvo polytycheskoj lyteratury [in Russian].
9. Myrskyj G. (2010). Yslam: ystoryja y sovremennost’. Novaja y novejshaja ystoryja. №5 [in Russian].
10. Oreshkova S. (2008). Osmanskaja ymperyja: problemy mezhkonfessyonal’nyh otnoshenyj. Vostok. №6 [in Russian]. 
11. Petrosjan Ju. (1990). Osmanskaja ymperyja. Mogushhestvo y gybel’. M.: Nauka [in Russian].
12. Ransymen S. (1983). Padenye Konstantynopolja v 1453 godu. M.: Nauka [in Russian].
13. Hytcel’ F. (2006). Osmanskaja ymperyja. M.: Veche [in Russian].
14. Abu Jaber K. S. (1967). The Millet System in the Nineteenth-Century Ottoman Empire. The Muslim World. Vol. 57, issue 3 [in English].
15. Atiya A.A. (1968). History of Eastern Christianity. London [in English].
16. Goff man D. (1994). Ottoman Millets in the Early Seventeenth Century. New Perspectives on Turkey.  №11 [in English].
17. Housley N. (2012). Crusading and the Ottoman Threat, 1453–1505. Oxford: Oxford Press [in English].
18. Ormanyan M. (1912). Azgapatum. II hator. Kostandnupolis: V. Yev H. Ter-Nersesyan.
19. Safrastyan R. (2006). Armenians and Turks: Contacts in history from Seldjukides times up to the End of the 19-th century. Turkish and Ottoman Studies. Yer. Vol. 4 [in English]. 
20. Science and the Eastern Orthodox Church. (2011). Edited by Daniel Buxhoeveden & Gayle Woloschak. Ashgate [in English].
21. The Encyclopaedia of Islam / ed. by P. J. Bearman, Th . Bianquis, C. E. Bosworth, E. van Donzel and W. P. Heinrichs. Vol. 7. Leiden; New York: E. J. Brill. 1113 p. [in English].
22. Valognes J.-P. (1994). Vie et mort des chretiens d’Orient. Des origines a nos jours. Paris.
23. Altındağ A. (2002). Vatikan ve Tapınak Şövalyeler. Ankara: Yeni Avrasiya yayınları, 2002.