Номер DOI: http://doi.org/10.33209/2519-4348-2707-9627-2020-8-75

VB. – № 8, 2020. – С. 103-115.

Анотація

З проголошенням незалежності Української держави в 1991 році піднялося питання про канонічну самостійність Української Православної Церкви зі своїм адміністративним церковним центром у Києві. Опонувати даній ідеї стали представники Російської Православної Церкви, наводячи аргументи про монополію на «канонічну територію» та духовний триєдиний союз, що вище будь-яких державних кордонів. Отже, маніпулюючи термінами та спотворюючи справжнє еклезіологічне вчення Православної Церкви про її устрій та вищу церковну владу священноієрархи РПЦ створили та й досі підігрівають розділення в українському суспільстві на культурному, мовному та церковному підґрунті. Дана ситуація наочно свідчить про життєву важливість правильного усвідомлення вчення про кафоличний вимір єдиної Православної Церкви та, водночас, помісний характер реалізації її духовної місії в межах чітко визначених земними кордонами автокефальних юрисдикцій. Позиція очільників РПЦ могла б бути виправданням у римо-католицькому середовищі, де у вченні про земний устрій буття Церкви дійсно є місце домінанти положення єдиного адміністративного духовного центру на чолі із Папою Римським над іншими церковно-адміністративними одиницями всієї Римо-Католицької Церкви. Оскільки Московський патріархат позиціонує свою приналежність саме до православ’я, то природно виникає когнітивний дисонанс у заявах про заклик дотримуватися канонічних правил та процедур православної еклезіології у вирішенні українського церковного питання та заперечення самої можливості на помісний статус Православної Церкви України у Вселенському Православ’ї. Тим більш, дисонуюче виглядає звинувачення української держави про «втручання» в життя Православної Церкви України в контексті отримання Томосу на церковну незалежність та в той же час активний союз РПЦ з державними органами Російської Федерації в реалізації саме політичного імперського проекту «руського міра» у межах суверенних країн Росії, України та Білорусії. Для демонстрації практичного вираження правової церковної теорії в площині зазна- ченої проблематики, а також для підтвердження історичної тяглості автокефалії Православної Церкви України можна використати як приклад відкриття Галицької митрополії в XIV ст. Актуальності даним історичним прецедентам додає факт, що саме в чотирнадцятому столітті динамічно змінювалися кордони князівств і, від- повідно, саме світські керівники з мотивації державницької позиції унеможливлення деструктивних впливів зовнішніх сил наполегливо прагнули мати власний церков- ний автономний устрій з місцевим осідком для духовного очільника, що відображено в автентичних джерелах як церковного, так і цивільного походження. Дане дослідження пропонуємо розділити на два розділи. У першій частині розглянемо богословсько-кано- нічне осмислення зазначеної проблематики в контексті передумов створення окремої Галицької митрополії на початку XIV століття.

Ключові слова: Галицька митрополія, церковно-адміністративний устрій, світська влада, Галицько-Волинська Русь, Вселенський патріарха.

Література:

1. Архив Юго-западной России: [В 37 т.]. Киев: Акц. Об. печ. и изд. дела Н. Т. Корчак-Новицкого, 1904. Ч. 1: Т. 10: [Акты, относящиеся к истории Галицко-русской православной церкви (1423–1714 гг.)]. 967 с.

2. Афанасьев Н., протопресвитер. Церковь Духа Святого. К.: QUO VADIS, 2010. 480 с.

3. Біблія. Книги Священного Писання Старого і Нового Завіту. К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004. 1407с.

4. Булгаков Макарий, митр. История Русской Церкви: В 9 т. М.: Изд. Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1995. Т. 3. 702 с.

5. Власовський І., проф. Нарис історії Української Православної Церкви: В 4 т. К.: Вид. УПЦ Київського Патріархату, 1998. Т. 1. 294 с.

6. Галицько-Волинський літопис: Дослідження. Текст. Коментар / За ред. М. Ф. Котляра. НАН України. Інститут історії України. К.: Наук. думка, 2002. 400 с.

7. Голубинский Е., проф. История Русской Церкви. М.: Университетская типография, 1900. Т. 2. 919 с.

8. Грамота императора Іоанна Кантакузина къ митрополиту Феогносту, объ отмене состоявшагося при патріархе Іоанне постановленія, коимъ часть русскихъ епархій отделялась для галицкой митрополіи (1347 г. въ сентябре, № 4.) // РИБ. СПб.: Типографія Императорской Академіи Наукъ, 1880. Т. 6. Ч. І.: Памятники древне-русскаго каноничнаго права (ХI-XV в.). С. 21–26 (2).

9. Грамота константинопольскаго патріарха Луки Хрисоверга къ великому князю владимірскому Андрею Боголюбскому (около 1160 г., № 3) // РИБ. СПб.: Типографія Императорской Академіи Наукъ, 1880. Т. 6. Ч. І.: Памятники древне-русскаго каноничнаго права (ХI–XV в.). С. 63–76 (1).

10. Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 3. Львів, 1905. 588 с.

11. Дашкевич Я. Україна на перехресті світів: релігієзнавчі й соціокультурні студії / Упоряд. Л. Моравська, І. Скочиляс. Львів: Вид-во УКУ, 2016. xlvi + 602 с. + 8 с. іл.

12. Зизиулас Иоанн, митрополит Пергамский. Бытие как общение. Очерки о личности и Церкви. М.: Свято-Филаретовский православно-христианский институт, 2006. 280 с.

13. Енциклопедія історії України: Т. 2: Г - Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. К.: В-во «Наукова думка», 2004. 688 с.

14. Ісаєвич Я. Митрополія та єпископії. Історія української культури: У 5 т. К., 2001. Т.2. С. 227–230.

15. Кметь В. Юрисдикційний статус та організаційна структура Галицької (Львівської) єпархії (ХІІ – середина XVI століття). Ковчег. Науковий збірник із церковної історії. Львів: Інститут Історії Церкви ЛБА, 2001. Ч. 3. С. 131–155.

16. Книга Правил Святих Апостолів, Вселенських і Помісних Соборів, і Святих Отців. К.: Вид. Преса України, 2008. 367 с.

17. Кривошеин В., архиеп. Кафоличность и структуры Церкви. (Некоторые мысли в связи с вступительным докладом проф. С. С. Верховского). Вестник Русского Западно-Европейского Патриаршего Экзархата. М., 1972. № 80. С. 249–261.

18. Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. 2-е видання, із змінами і доповненнями. Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України. Відп. ред. Я. Ісаєвич. Львів, 1999. 220 с.

19. Кричевский Б. Митрополичья власть в средневековой Руси (IV век). СПб.: Искусство, 2003. 263 с.

20. Літопис руський / за іпат. списком пер. Л. Махновець; [відп. ред. О. В. Мишанич]. Київ: Дніпро, 1989. ХІV, 590.

21. Лотоцький О., проф. Українські джерела церковного права. Варшава, 1931. 318 с.

22. Павлов. А., проф. О начале Галицкой и Литовской митрополий и о первых тамошних митрополитах по византийским документальным источникам XIV века. М.: Унив. тип., 1894. 40 с.

23. Паславський І. Галицька митрополія: Історичний нарис. Львів: Сполом, 2007. 128 с.

24. РИБ. СПб.: Типографія Императорской Академіи Наукъ, 1880. Т. 6. Ч. І.: Памятники древне-русскаго каноничнаго права (ХI–XV в.). 930(1) + 315(2) + 70(3) с.

25. Скочиляс І. Я. Галицька митрополія XIV – першої половини XV століть: особливості еклезіального, правового та суспільного статусу. Княжа доба: історія і культура. 2011. Вип. 4. С. 246-279.

26. Тихоміров Н. Д. Галицкая митрополія: церковно-историческое изследованіе. СПб.: Печатня Е. Евдокимова, 1895. 189 с.

27. Федорів. Ю., свящ. Історія Церкви в Україні. Торонто, 1990. 362 с.

28. Хомяков А. С. Сочинение богословские. М.: Типо-литогр. Т-ва И. Н. Кушнерев, 1907. 479 с.

29. Чубатий М. Історія християнства на Руси-Украіні. Рим; Ню Йорк, 1965. Т.1 865 с.

30. Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом. Львів, 2001. 250 с.

31. Щапов Я.Н. Государство и Церковь в Древней Руси, X–XIII вв. М.: Наука, 1989. 233 с.

32. Acta patriarchatus Constantinopoliensis. Ed. F. Miklosich et J. Müller. Vindobonae, 1860. T. 1. 607.

33. Geizer H., Ungedruckte und ungenügend veröffentlichte Texte der Notitiae episcopatum. München, Akademie der Wissenschaften, Hist., l, Abhandlungen, XXI, 1900, Bd. III, ABTH.

34. Σύνταγμα των Θείων και Ιερών Κανόνων των τε Αγίων και Πανευφήμων Αποστόλων και των Ιερών Οικουμενικών και Τοπικών Συνόδων, και των κατά μέρος Αγίων Πατέρων, εκδοθέν συν πλείσταις άλλαις την εκκλησιαστικήν κατάστασιν διεπούσαις διατάξεσι, μετά των Αρχαίων Εξηγητών και διαφόρων αναγνωσμάτων: Τόμος Πέμπτος / υπό Γ. A. Ράλλη και Μ. Ποτλή. Aθήνησιν, 1855.